Ласкаво просимо на наш сайт Вхід

Рада адвокатів міста Києва
Кваліфікаційно-дисциплінарна
комісія адвокатури міста Києва
Центр стажування та підвищення
кваліфікації адвокатів

Дожовтневий період

Декретом про суд № 2 передбачалася організація колегій правозаступніков при Радах робітничих, солдатських, селянських і козацьких депутатів. Щоб стати членом такої колегії, була потрібна рекомендація місцевої Ради. Правозаступнічество здійснювалося у формі громадського звинувачення і громадського захисту. Колегії були єдиними для громадських обвинувачів і громадських захисників. Крім зазначених обвинувачів і захисників у судових дебатах могли брати участь один обвинувач і один захисник з присутніх на судовому засіданні осіб.

Вдосконалення судочинства змінило і діяльність правозаступніков. Поступово більш чітко розділяються функції обвинувачення і захисту, намічається врегулювання питання про заробітну плату членів колегії правозаступніков, звужується, а потім і ліквідується допущення безконтрольною захисту в судах.

Положення про народному суді від 30 листопада 1918 встановлювало, що для сприяння суду в справі найбільш повного з'ясування всіх обставин, що стосуються інтересів обвинуваченого або сторін, що беруть участь в цивільному процесі, при повітових та губернських виконкомах Рад повинні засновуватися колегії захисників, обвинувачів і представників сторін в цивільному процесі. Члени колегії вважалися посадовими особами, їм встановлювалася заробітна плата в розмірі окладу, що виплачується народним суддям.

Незважаючи на низку заходів щодо поліпшення організації колегій правозаступніков, діяльність останніх не відповідала тим вимогам, які держава до них подавала. Тому Положення про народному суді від 21 жовтня 1920 скасувало колегії правозаступніков і встановило нову форму судового захисту. Здійснення захисту розглядалося як громадська повинність усіх громадян, здатних виконувати цей обов'язок. Громадяни, які можуть виконувати обов'язки захисника, включалися в списки, що складаються відповідно до Інструкції про організацію обвинувачення і захисту на суді від 23 листопада 1920р. Особи, які залучаються в якості захисників, звільнялися від основної роботи на необхідний термін, за ними зберігалася заробітна плата на час участі в процесі або виплачувалися добові з державних коштів у розмірі мінімальної заробітної плати. При нестачі захисників з числа зазначених осіб суди залучали як таких консультантів відділів юстиції. Така форма організації захисту проіснувала до судово-правової реформи 1922 - 1924 рр..

Положення про адвокатуру, затверджене 26 травня 1922, визначало адвокатуру як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню. При губернських відділах юстиції утворювалися колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. Члени колегії захисників першого скликання підбиралися губернськими відділами юстиції з подальшим затвердженням їх губернськими виконавчими комітетами. В подальшому право прийому нових членів надавалося президії колегії захисників. Президія губвиконкому мав право відводу прийнятих нових членів колегії. Члени колегії захисників не мали права займати посади в державних установах і підприємствах, за винятком осіб, які займають державні посади з виборів, професорів і викладачів юридичних наук.

Крім членів колегії захисників правом здійснювати захист на суді мали близькі родичі обвинуваченого і потерпілого, представники підприємств, установ і ВЦРПС.

Після прийняття Конституції СРСР в 1936 р. було розроблено нове Положення про адвокатуру, затверджене РНК СРСР 16 серпня 1939 р. у відповідності з цим Положенням колегії адвокатів створювалися в межах краю, області, автономної і союзної республіки. Лише в тих республіках, де не було крайового (обласного) розподілу, вони організовувалися в межах союзної республіки.

Членами колегії адвокатів могли бути особи: які мають вищу юридичну освіту; закінчили юридичні школи при наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року; не мають юридичної освіти, але пропрацювали не менше трьох років у тих же посадах. Особи, які закінчили юридичні школи, але не мають стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції, приймалися в колегії адвокатів в якості стажистів. Органами управління колегії були: загальні збори адвокатів, президія обласної, крайової і республіканської колегії адвокатів та ревізійна комісія. Всю роботу адвокати вели в юридичних консультаціях. Загальне керівництво колегіями адвокатів покладалося на союзно-республіканський Наркомат юстиції СРСР та його місцеві органи, які були наділені досить широкими повноваженнями, що дозволяли їм безперешкодно втручатися у справи колегій і командувати ними.

Загальновизнано, що ефективність діяльності адвокатів, особливо у кримінальних справах, в 30-40 рр.. була знижена з ряду причин. До них слід віднести негативне ставлення до участі адвокатів у кримінальному судочинстві судових працівників, керівників наркомату юстиції та інших правоохоронних органів. Величезну негативну роль відіграли постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. і від 14 вересня 1937 р., встановили особливий порядок судочинства у справах про терористичні організації і терористичні акти, контрреволюційній шкідництві і диверсіях. Розгляд цих справ у суді велося спрощено, зокрема без участі звинувачення і захисту.

Основи законодавства про судоустрій 1958 встановили, що колегії адвокатів діють з метою здійснення захисту на суді, а також надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам та організаціям. Колегії адвокатів є добровільними об'єднаннями осіб, які займаються адвокатською діяльністю, і діють на підставі Положення, затвердженого Верховною Радою союзної республіки.

У 1977 р. вперше в історії радянської адвокатури її правове становище було закріплено в Конституції СРСР (ст. 161). У 1979 р. був прийнятий Закон "Про адвокатуру в СРСР". Цим Законом регулювалися питання організації та діяльності адвокатури в загальносоюзному масштабі. У межах кожної союзної республіки діяло своє положення про адвокатуру.